пятница, 1 ноября 2019 г.

Жахастики в літературі 
Сьогодні Хелловін, тож поговоримо про жахи. Жахи як літературний жанр.  Що воно таке, звідки пішло, які бувають. На прикладах з класичної та сучасної літератури.

Все почалося, як водиться, з народної творчості. З давніх давен людство цікавили питання смерті, загробного життя й усіляких демонів. Люди переповідали один одному страшні казки та легенди про вигаданих чудовиськ. Вже в античній міфології з'являються привиди. А чули історію Іпполіта, сина царя Тесея й цариці амазонок, який трагічно загинув, а потім був повернутий до життя богом медицини й лікування Асклепієм? Чи не ця історія надихнула Мері Шеллі на створення її Франкенштейна?
Жахливі історії популярні у жахливому середньовіччі. У Франції ширяться оповіді оборотнєй-вервольфів. Часто персонажами середньовічних жахів стають реальні особи, відомі своєю жорстокістю. Найяскравішими прикладами є Дракула Брема Стокера й Синя Борода Шарля Перро. Прототипом першого став Влад ІІІ Цепеш (той, що на кол саджає), володар Валахії у ХV столітті -  надзвичайно жорстокий, навіть для тих темних часів, правитель. Другий – французький барон Жиль де Ре, який так само жив у ХV столітті, страчений за звинуваченнями у багатьох кривавих вбивствах.
Багато жахливих історій, що увійшли до скарбниці світової літератури, написані у ХІХ столітті. Серед них «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда, «Франкенштейн» Мері Шеллі, «Гензель і Гретель» братів Грімм, «Легенда про сонну лощину» Вашингтона Ірвінга, «Невидимець» Герберта Джорджа Веллса. Справжній класик жанру – Едгар Аллан По.  Чого вартує його замурований у стіну чорний кіт! Або вірш «Ворон», від якого волосся дибом стає.
Віртуозним витвором жанру жахів є «Вій» Миколи Гоголя з його моторошною панночкою. «Вій — це могутній витвір народної уяви. Так звуть українці старшого над гномами, що в нього повіки на очах спускаються аж до землі. Оця вся повість і є народний переказ. Мені не хотілося змінювати його, тому розповідаю майже так само просто, як і сам чув» (М.Гоголь).
У ХХ столітті жанр жахів продовжує набирати оборотів. Окремо слід виділити Говарда Філліпса Лавкрафта – його міфи Ктулху поклали початок жанру космічного хоррору, та розглядаються літературознавцям як окремий піджанр – «Лавкрафтівські жахи».
З появою кінематографу хоррор виходить на наступний щабель – з’явилась можливість візуалізувати усі можливі людські страхи. З кіножахами асоціюється ім’я талановитого режисера Альфреда Хічхока, визнаного майстра саспенсу - створення атмосфери тривоги, напруги, очікування й невизначеності. Серед екранізованих ним творів – роботи англійської письменниці Дафни Дю Мор'є «Птахи» і «Ребекка». 
Одним з найбільш поширених персонажів жахів ХХ століття стає маніяк та серійний вбивця. Прототипів більш ніж достатньо – Джек-різник, Чарльз Менсон, доктор Альфредо Баллі Тревіньо, або лікар Саласар, як називав його Томас Гарріс, автор серії психологічного хоррору про Ганібала Лектера, що став культовим.
У ХХ столітті виник й такий піджанр як зомбі-апокаліпсіс. Найяскравіший приклад цього напрямку в літературі – «Я – легенда» Річарда Метісона.
Один з найбільш відомих авторів хоррору, справжній король жахів – Стівен Кінг. Мабуть немає людей, незнайомих з його творчістю, адже його культові романи екранізовано, причому деякі неодноразово: «Керрі», «Сяйво», «Воно», «Мізері», «Зелена миля» та багато інших.
Серед сучасних популярних авторів жахів – Дін Кунц, Брайан Ламлі, Пітер Страуб, Тесс Геррітсен.
В українській літературі, попри популярність у читачів, жанр жахів мало поширений. Але й поміж наших співвітчизників є твори, що зацікавлять любителів полоскотати нерви.
Макс Кідрук зарекомендував себе як автор якісних технотрилерів з оригінальними сюжетами, які полюбилися українському, і не лише, читачеві.
Успішно поєднує хоррор з елементами психологічного трилеру Олександр Завара. Його «Гелтер Скелтер» до останньої сторінки тримає у неймовірному напруженні.
Володимир Сліпець винайшов свій унікальний, аж надто похмурий, стиль – freakness, про усі жахи та найтемніші сторони людської свідомості.      
Поціновувачів жанру не залишить байдужим моторошний трилер Ірини Смолич «Пісок у склянці».
Чим же можна пояснити цей потяг людства до жахливого? Адже страх – одне з найнеприємніших відчуттів, і в реальному житті ми всіляко намагаємося його позбутися. Але схоже, страшна казка потрібна людям будь-якого віку. Наше буденне життя, попри всю його напруженість, темп і стреси, надто прісне, монотонне, позбавлене яскравих емоцій. І саме фільми жахів, трілери, комп’ютерні страшилки дають можливість вийти за межі звичного світу, пережити незвичайні гострі відчуття, одержати розрядку внаслідок викиду адреналіну. Крім того психологи вважають, що вигадані жахи допомагають людині пережити якісь власні приховані, найчастіше навіть неусвідомлювані страхи і позбутися їх. А дехто вбачає у жахах спосіб зняття хронічного стресу – ще більшим стресом. І все це – в цілком безпечній формі, не полишаючи зручного крісла і не відриваючись від екрану.
Інше питання – чи справді це так безпечно для нашої психіки. Адже „передозування” гострих негативних емоцій, може викликати серйозні психічні проблеми. Людина починає шукати якісь приховані небезпеки, можуть виникнути фобії, погіршитися сон, навіть виникнути психічні розлади. Окремої розмови заслуговує вплив „жахів” на дітей.
Тож якщо ви людина емоційна, вразлива, якщо страждаєте на якісь нервові розлади, краще не ризикувати. Шукайте емоційної розрядки в позитивних переживаннях. Та якщо ви все ж вирішили „розрядитися” за допомогою фільмів жахів, постарайтесі ставитися до них не надто серйозно. Адже гумор, хай навіть чорний, - обов’язкова риса кращих зразків жанру „хорор”. А найбільше тішить під час перегліду кіно-тележахів усвідомлення того, що в будь-яку мить їх можна вимкнути. На відміну від жахів у житті реальному...

Комментариев нет:

Отправить комментарий