Book-Review

Дорогі читачі!

У 2013 році Українською бібліотечною асоціацією був ініційований проект «Читай! Формат не має значення!», який згодом підтримала Молодіжна секція УБА. Проект спрямований на підтримку вдумливого читання в будь-якому форматі. І зовсім неважливо друкована це книга, чи її електронне видання. Дочірнім напрямком цієї роботи є цікавий, на наш погляд, та важливий проект “Бібліотекарі рекомендують...” , орієнтований на популяризацію читання. Приємно зазначити той факт, що цей проект має миколаївські корені (і нашому місту є чим пишатися), адже діяльність цього проекту та його успішна робота у руках професіонала своєї справи Юлії Чепурко. Наша бібліотека-філіал бере участь у цьому проекті з 2015 року. Ми активно надсилаємо відгуки на прочитані книги, ділимось своїми враженнями та емоціями. Познайомившись з відгуками, ви зможете скласти свій мастрід на найближчий час. Бібліотекарі всієї України приєднались до участі в цьому проекті. У 2016 році юні читачі нашої бібліотеки також стали активними його учасниками. Окремим розділом ми пізніше ознайомимо вас з їх чудовими відгуками, а поки що пропонуємо вашій увазі відгуки бібліотекаря нашої бібліотеки-філіалу.

 Тож, якщо ви полюбляєте читати і не уявляєте своє життя без книг, якщо після прочитаної книги вас сповнюють емоції, а вам нема з кім їх розділити, тоді приєднуйтесь до нас! Бібліотекарі рекомендують!

                                       Читай! Формат не має значення!

М. Кідрук «Не озирайся і мовчи»

Моя Кідрукоманія виявилась для мене надзвичайно складною! По-перше, я не спала цілу добу, по-друге, мені було лячно до дрижаків у колінах (ніколи, повторюю НІКОЛИ не читайте цю книгу вночі), по-третє, я ще більше закохалась у Кідрука (і нехай вибачать мені його «антифанати»), і на останок – в мене з’явилась книжкова депресія – хочу ще таке прочитати (а це вже складно). Тож, у висновку скажу, що книга «Не озирайся і мовчи» пройшла в мене під гаслом «Не зупиняйся і читай».

Останній відгук на книгу «Зазирни у мої сни»  містив у собі квінтесенцію захоплення, здивування та натхнення. Тому від наступної книги я сподівалась отримати щось абсолютно нове та незвичайне. І повірте мені, я таки це отримала. Я не буду співати захопливих дифірамб одному з найулюбленіших моїх письменників. Тож, розповім вам трохи про те, що не давало мені заснути протягом доби.

Підлітковий вік – складний вік, зі своїми проблемами, зі своїм маленьким затісним світом, пошуком авторитетів, зі своєю безпорадністю та невизначеністю, з мінливістю та множинністю інтересів,  з конфліктами та страхами. Перебуваючи у цьому «своєму» замкненому світі, найголовніше – не забути дитині, що  варто все ж повертатись до реальності, де є батьки та рідні, що тебе люблять, аби навіки не залишитись ТАМ…

Уявіть собі сучасного підлітка, що прагне зникунути, сховатись від усього навколишнього. Аби почуватись в безпеці від загрозливих однолітків, образ та побоїв. За десятим поверхом одного з будинків міста Рівне є таке місце, що здатне дати прихисток пораненій душі. Про його існування дізнаються і герої книги. Це місце – це спокій та усамітнення, це місце, де зупинився час (у прямому сенсі цього слова).

Знайомтесь! Це Марк. І він підліток. Дізнавшись про цифрову ліфтову комбінацію від своєї сусідки Соні, Марк, що завжди знаходив наукове пояснення будь-якому процесу в світі, вирішив, що це всього лише злий жарт. Але цікавість завжди є рушієм до дії, тому варто добре подумати, перш ніж щось таке накоїти. Отож, Маркова цікавість все ж перемогла та виконавши певні дії, він опинився по той бік реального світу, де все, начеб-то застигло: сонце світить лише з одного боку, завжди стоїть тепла літня погода, немає жодної живої істоти, повна тиша та ідилія. Це місце Марк вирішив зробити своїм домом. Ретельно все спланувавши, він кожного дня відвідував цей загадковий світ. За таке приємне усамітнення та спокій від нього вимагалось не багато: нікому не розповідати про таємниче місце, запам’ятати цифрову комбінацію та потрапивши на пятий поверх і стоячи спиною до виходу, НІКОЛИ НЕ ОЗИРАТИСЬ І МОВЧАТИ. В принципі, все досить просто…

Але не для підлітка, що прагне завжди знати більше, ніж потрібно. Людська природа – дивна річ. Коли тобі щось заборонено, ти починаєш прагнути його ще більше. Думки про це не давали мені спокою протягом усього роману.

За брамою до світу спокою було щось таке, що навіки б відбило у будь-кого бажання повернутись у той світ…аби вони лише знали про це. Аби лише могли здогадуватись, що насправді ховається у цій «уявній країні щастя».

Роман захопливий, моторошний, нереально крутий, я б сказала. Це саме те, чого шукає любитель містики та жахів. У той час він містить соціально-побутові елементи нашої з вами жорстокої дійсності, розкриває життя сучасних підлітків, порушується багато серйозних тем, такі як насильство в сім’ї, ескапізм, буллінг, тощо. Це набагато більше, ніж можна собі уявити.

Читайте! Читайте! Читайте! Щодо мене, то я однозначно рекомендую!

Г. Р. Хаггард «Копальні царя Соломона»

Коли більшу частину часу проводиш на роботі або вдома, душа прагне пригод, таких, що просто захоплює подих. А якщо чогось дуже хотіти, то воно обов’язково станеться (хоч і в дещо видозміненому вигляді). З творчістю англійського письменника Генрі Райдера Хаггарда я ще не мала змоги познайомитись, аж до цього року. Його називають класиком світової пригодницької літератури та одним  із фундаторів жанру фентезі (і тепер я зрозуміла чому). А провідні літературознавці  надали йому титул творця літературного жанру «загублений світ». Його знаменитим твором вважають саме роман  «Копальні царя Соломона» (і його продовженням «Алан Квотермейн», адже кількість продажів примірників просто приголомшує (83 мільйони проданих примірників книжки лише до 1965 року). Тож, із впевненістю можна сказати, що я прочитала одну з найпопулярніших книг усіх часів (і я повністю згодна з літературознавцями).

Цікавим є той факт, що історію нам розповідає відомий мисливець Аллан Квотермейн, що вирішив її записати аби колись про це дізнався його єдиний син. А все почалось із випадкової зустрічі. До Квотермейна звернувся по допомогу такий собі сер Генрі Куртіс, єдиною метою якого було знайти свого брата, що вирушив на пошуки скарбів і зник безвісти. Місце, куди вони збирались, не що інше як копалини відомого царя Соломона, що славився своїм багатством. Ця подорож вельми складна та небезпечна, але можливість розбагатіти і забезпечити майбутнє своєму синові все ж зіграла свою роль (адже за виконану роботу гідом Квотермейну мали добре заплатити, а ще й ця чудова можливість знайти діаманти). У подорож до копалень царя Соломона вирушають  мисливець Аллан Квотермейн, капітан Гуд, сер Генрі Куртіс та декілька їхніх помічників. Їхні пригоди настільки захоплюють, що просто не можливо відірватись. Враховуючи атмосферу книги, сюжет та яскраві описи усього, що відбувалось з нашими героями, читач просто поринає з головою у неймовірні пригоди. Мандри, таємниці, небезпеки – цим сповнений фентезійний роман. А для любителів подібного жанру та тематики, це взагалі знахідка!  Не відкладайте знайомство з автором (якщо ви, звичайно, ще не читали його книг), не відкладайте знайомство з книгою (якщо ви читали інші його романи). Ця історія дійсно захоплива.

Томас Тімайєр «Скляне прокляття»

Виявила значну прогалину у читанні підліткової літератури, тож в цьому році вирішила однозначно бути в курсі різноманітності тем для підростаючого покоління. Скажу чесно, про автора я не знала анічогісінько, але яскрава обкладинка книги привернула мою увагу настільки, що я просто не змогла пройти повз. І лише згодом я дізналась, що автор працював ілюстратором в декількох провідних видавництвах Німеччини. Книга «Скляне прокляття», про яку я хочу розповісти, входить до загальної серії книг автора «Хроніки шукачів світів». В минулому році я прочитала першу книгу даної серії «Місто заклиначів дощу» і залишилась вельми задоволена сюжетом (хоча фантастичні історії ніколи не справляли на мене великого враження).  Книги серії Тімайєра стали надзвичайно популярними в Європі та були перекладені багатьма мовами. Тож, якщо ви любите пригоди, оповіді про подорожі в пошуках скарбів та зниклих суден, неймовірні відкриття —тоді це саме для вас.

А зараз трішечки про книгу. Уявіть собі загадковий африканський континент, що сповнений небезпек та таємниць. У самому його серці колись давно мешкав народ теллем, що володів дивовижними астрономічними знаннями. Протягом свого існування народ мав таємницю -  він охороняв особливий скарб. І так тривало доти, доки цей скарб не став причиною знищення цього народу. Історію, пов’язану з цим народом, вивчав у своїх дослідженнях етнограф Рихард Беллхайм. Відвідавши місце, що раніше було загадковим містом народу теллем, він повернувся аби розповісти світу про свої відкриття. Але повернувся він вже зовсім іншою людиною, а згодом просто зник. Його дружина звернулась по допомогу до друга родини – Карла Фрідріха фон Гумбольта. З цього часу і починається загадкова подорож вченого, що буде сповнена таємниць та пригод.

Завдяки опису приголомшливих місць, де розгортаються події, і відважних особистостей, Томас Тімайєр створив класичну пригодницьку історію, яка захоплює читача з першої до останньої сторінки. Манерою викладу та захопливістю сюжету його книги дуже схожі з творчістю знаменитого Жуля Верна. Тож, із впевненістю можна сказати, що історії Томаса Тімайєра стали сучасною класикою пригодницького роману. Книга дійсно мене захопила, тож маю мету прочитати всю серію. Враховуючи, що це вже друга прочитана мною книга «Хронік шукачів скарбів» (і обидві справили на мене неабияке враження), я з впевненістю можу сказати, що рекомендую ці книги для читання (і не лише підліткам). 

Деніел Кіз «Квіти для Елджернона»

Я — людина… Я повинен любити

Ви вірите у дива? Не скажу, що я багато див бачила на світі, але все ж, в глибині моєї тонкої та романтичної душі, я знаю, ні, я вірю, що дива існують. Вони оточують нас, але ми можемо просто цього не помічати. Навіть поняття «диво» для кожного своє. Для Чарлі Гордона диво – це те, що з ним сталось…

Я вперше тримала в руках цей роман…Витвір Деніела Кіза, що неодноразово відзначався нагородами в галузі літератури. Що в ньому такого особливого, що він входить до багатьох списків рекомендованої літератури, його радять прочитати хоча б раз у житті, роман обожнюють, над ним проливають сльози? Якщо ви прагнете отримати приголомшливу відповідь, що підірве ваше уявлення про навколишній світ, то ви помиляєтесь. Це звичайний роман, звичайного автора, про звичайне життя розумово відсталого хлопчика, чи то пак, тридцятирічного хлопця, який прагне лиш одного – стати розумним.

У нього свій світ, в якому оточуюче життя сприймається через призму дитячої наївності та легкості. Цей світ унікальний…

Правду кажуть, якщо чогось дуже прагнеш, то це обов’язково трапиться. Всі мрії стати звичайною людиною, жити нормальним життям та мати справжніх друзів для Чарлі стали дійсністю.

 Чарлі Гордон розповідає читачу свою історію… Погодившись стати учасником так званого наукового експерименту, Чарлі прагнув бути таким як усі. Тяжкі місяці плідної розумової роботи після операції зробили просто неможливе. Життя змінилось повністю. Всі свої хвилювання та побоювання Чарлі описує в своєму щоденнику, завдяки якому ми простежуємо наскільки змінюється головний герой. Ми переживаємо це разом з ним, радіємо, сумуємо, хвилюємось…Але не залишаємо його.

Але давайте з вами на хвилинку подумаємо, що містить у своїй основі так званий «експеримент». Головним завданням будь-якого експерименту служить перевірка гіпотез і передбачень теорії, що мають принципове значення. Тож за допомогою цього науковці доводять або спростовують свої гіпотези та теорії. Чарлі Гордон став невід’ємною його частиною, провідною ланкою між істиною та фантастичними міркуваннями сильних зі світу науки.

Цей науково-фантастичний роман не залишить тебе байдужим. І, лише прочитавши його, ти зрозумієш усю чарівність надзвичайної назви твору. 

Пауло Коельйо «Переможець завжди самотній»

«Гідність людини вимірюється не кількістю тих, хто в'ється навколо нього, коли він на самому піку успіху і успіху, але здатністю пам'ятати, хто протягнув йому руку на годину негоди.»

«Я вдягла найкращу сукню з тих, що були у кімнаті… Червоний шовк із занадто відвертим вирізом на спині, неначе здійснюється твоя найпотаємніша мрія бути жаданою… Ця сукня приголомшує и розбурхує уяву чоловіків. На макіяж витратила мало не п’ять годин поспіль, аби бути найкращою серед найкращих.  Волосся прибране у легкий вузол – чарівне поєднання романтичної зачіски зі  справжнім поглядом левиці. В голові безліч думок, але жодної суттєвої. Сьогодні я буду крокувати на червоній доріжці, і нехай увесь світ почекає, адже це найбільша подія року – Канський кінофестиваль»…

Тим, хто ще не встиг ознайомитись з подіями, що описані в черговій книзі Пауло Коельйо, я дещо в саркастичній формі спробувала  передати свої відчуття, думки, що не покидали мене аж до закінчення книги. Відомий бразильський письменник, чиї романи перекладені 112 мовами світу, цього разу дещо здивував мене за тематикою розповіді і манерою викладу (хоча, визнаю, я не фанатка його творчості).

Але давайте все ж перенесемось до подій того самого Канського фестивалю, де цього разу зібрались не лише кіномитці й актори, а й більша частина модельного бізнесу, що значно збільшує вагомість самого заходу. Така подія може абсолютно нічого не важити в житті звичайної людини, чий робочий графік складає 10 годин, а зарплатні вистачає лише на сплату комунальних послуг, але в житті «Суперкласу» ця подія - найголовніша подія року. Це змога похизуватись всім, що ти вже маєш: гроші, влада, визнання, сила…Хоча, як стверджує у книзі сам Коельйо, гроші не варті нічого, якщо в тебе не має могутності. Мета приїзду гостей на таку масштабну подію різна, але фільми тут абсолютно нікого не цікавлять. Людей взагалі важко задовольнити повністю: ті, у кого всього мало, хочуть більшого, ті, у кого забагато, хочуть ще більше. А коли отримують те «ще більше», прагнуть бути щасливими, задовольнившись малим… «Чарівна» людська природа!

«Він входить, направляється до бару і замовляє ананасовий сік, тому що за кольором він гармонує з інтер'єром.»

Тож, Канський кінофестиваль став ареною для розгортання складних життєвих ситуацій (принаймні так може здатись більшості читачів роману). Більшість гостей досягли стільки в житті, що просто втратили мету і не знають чого можна прагнути ще, маючи в житті абсолютно все. Є частина, що їх можна назвати «неоперене пташеня», що лише мріють про визнання та успіх, мріють заробити гроші та мати все те, що має «Суперклас».  А є середній прошарок, який ще, можливо, і не здійснив свою велику мрію, але вже так стомився від життя… Але всі ці категорії об’єднує одне – ціна успіху та влади, яку вони повинні заплатити. Хто це зрозумів, той вже досяг в житті всього (така вона гірка перемога). Це наче ти Фауст, що продав свою душу Мефістофелю. Суворо, але життєво.

«Синдром популярності. Це коли люди забувають, хто вони такі, і починають вірити тому, що про них говорять.»

Життя гламурної знаті – провідний мотив твору. Але не варто недооцінювати філософську складову творчості автора, тут вона у більшій мірі яскраво виражена. Цей роман привертає увагу вже своєю назвою: така собі квінтесенція безмежної влади та приреченості. Солодкий смак з гірким післявідчуттям.

Роман на три долі. Але на безліч сюжетних ліній, що переплітаються протягом усієї розповіді. Роман, сповнений думок автора, що вже давно стали афоризмами (така собі «загальноприйнята оцінка життя»). І, найголовніше, я б охарактеризувала творіння автора, як детективний трилер з елементами гламуру (тут нехай і залишиться інтрига).

Для поціновувачів творчості Пауло Коельйо, для любителів гламуру, для тих, хто не задоволений власним життям, для тих, хто абсолютно задоволений життям, для бідних і для багатих, для мрійників і для циніків, для критиків, для любителів, для закоханих, для тих, кого розлюбили… 

«Нортенгерское аббатство» Джейн Остин

Классическая литература у меня ассоциируется с чёрным шоколадом. Выдержанная и образцовая… В ней есть что-то богатое, я бы сказала.

И в этот раз речь пойдёт о легендарной Джейн Остин, которая является ярким примером классики. Книги этой знаменитой на весь мир английской писательницы уже давно снискали себе славу. Перу  Джейн Остин принадлежат такие изящные романы, как "Мэнсфилд-парк", "Эмма", "Нортенгерское аббатство" и другие. Но все же наиболее совершенным из всего, что создано ею, считается роман "Гордость и предубеждение", до сих пор не утративший ни капли своего неподражаемого очарования и блеска.

Но сегодня речь пойдёт именно о романе "Нортенгерское аббатство", который представляет собой один из вариантов так называемого «романа воспитания».

Главная героиня Кэтрин – абсолютно не подготовленная к жизни девушка, в сфере её интересов лишь чтение готических романов. С друзьями своей семьи она отправляется в путешествие в Бат, где её ждут первые шаги в светскую жизнь. Там ей предстоят интересные знакомства и абсолютно новые впечатления. Одним из которых является Генри Тилни – богатый и очень привлекательный  молодой человек. Его семья приглашает леди погостить в их имении, настоящем аббатстве, что, безусловно, представляет необузданный интерес для нашей героини. И вот именно там начинают происходить события, которые определяют дальнейшую жизнь Кэтрин.

Хочется отметить, что роман «Нортенгерское аббатство»- очень оригинальное в своём наполнении произведение. В нём содержаться как черты готического романа, так и своеобразная пародия на этот жанр. Чтобы разобраться, о чём я, наверное, всё же необходимо проникнуться самой атмосферой. Начитавшись готических романов, Кэтрин становится жертвой своих увлечений именно в Нортенгерском аббатстве. Под впечатлением от прочитанного и  происходящего она начинает копаться в самых тайных уголках старого здания, придумывает уйму вопросов и загадок, на которые сама же потом старается найти вразумительные ответы. Её начинают ужасать собственные мысли и страхи, над которыми позже она и смеётся. Удивительная девушка!

Роман действительно необычный, даже как для самой Джейн Остин. Своеобразная манера повествования постоянно напоминает нам о присутствии самого автора, что очень необычно, на мой взгляд. Ярко прослеживается ирония в повествовании и в отношении даже к самому жанру романа. Хотя сюжет ничем не примечателен и кроме некоторых деталей мало что запоминается, его всё-таки стоит прочитать. Это творение для тех, кто просто обожает книги о старой доброй Англии, кого привлекают все эти чопорные англичане, роскошные балы, светские беседы и многовековые традиции.  

Еріх Марія Ремарк «Тріумфальна арка»

Не багато що на світі довго буває важливим

З творчістю Е. М. Ремарка познайомилась вперше. Його книги входять до списків must-read, ці книги очолюють літературні рейтинги, його творчістю захоплюються, цитати з книг Ремарка стали афоризмами. Однак є щось таке, що навіює смуток і процес читання перетворюється на важку дорогу на шляху боротьби з депресією та подолання важкого емоційного «похмілля». Важко визначити точно, що ж саме перетворює книги всесвітньовідомого автора на щось надто складне та виснажуюче.

Кажуть, що успіх будь-якого літературного, журналістського або рекламного продукту залежить від трьох «С»: СТАХ, СМЕРТЬ, СЕКС…Тож, в принципі, у Ремарка це все є, а отже не дивно, чому настільки популярні його романи.

Чудова назва роману «Тріумфальна арка» навіює романтичний настрій, але це, якщо ти, впринципі,  не володієш інформацією про тематику творчості Ремарка. Події відбуваються в міжвоєнний час у Франції. Головний герой кваліфікований німецький хірург на ім’я Равік, який змушений жити без документів в Парижі і оперувати пацієнтів замість менш кваліфікованих лікарів… Але про це ніхто нічого не має знати…Він отримує свої копійки за професійно проведену операцію, адже рятувати життя – це його покликання. Познайомившись із жінкою, маловідомою та бездарною акторкою, його життя змінюється. Ніби все те ж саме, але інше. Роман сповнений думок, переживань, емоційних злетів та падінь, іноді він здається просто безглуздою вигадкою депресивного маніяка (це, як на мене).

Автор дуже детально описує пейзаж, сірість та буденність оточуючого світу. Детально описує і внутрішній світ героя, що мимоволі стає причиною нашої туги, бо нам  не хочеться миритися з думкою, що у нього немає майбутнього. Нескінченно привабливий у своїй щирості, Равік зберігає вірність благородним моральним принципам і слідує їм у простих життєвих ситуаціях.

Це роман про любов, війну та смерть… Пекельне поєднання емоцій. Це сумний роман про пусту жінку та ризикованого чоловіка, це роман про пристрасть, яка може і повинна завершитись трагедією.

"Хороший кінець буває тільки тоді, коли до нього все було погано. Набагато краще поганий кінець", - так стверджує один з героїв знаменитого німецького письменника Еріха Марії Ремарка. А ви погоджуєтесь із цим?

Джеймс Бовен «Вуличний кіт на ім’я Боб»

«Кожному випадає щаслива нагода — й кожен на неї заслуговує. Ми з Бобом своєї нагоди не змарнували…»

«Привіт усім! Мене звати Боб і я - кіт! Звичайний рудий кіт. Моє життя змінилось відтоді, як я зустрівся з Джеймсом. Нереально проста, але така важлива зустріч стала приводом для нашої дружби»  - саме так міг би описати початок цієї історії рудий кіт на ім’я Боб… Але все сталось трохи інакше, хоча суті це, чесно кажучи, не міняє!

Ця історія сталася в Лондоні, хоч могла трапитися в будь-якому сучасному великому місті. Це був звичайний день, такий, коли прокинувшись зранку розумієш, що нічого не станеться. У вас буває таке? Джеймс зустрів на сходах звичайного рудого кота, а може це кіт його зустрів, хто зна? Тож, з цього моменту, коли їх погляди знайшли один одного, почалась історія справжньої дружби. Але на той час ніхто з них про це не здогадувався. Життя Джеймса було «занадто» сірим, хоча той час, коли він був на героїні, значно «прикрасив» звичний його плин. Отож можна сказати, що життя наркоманів, в якомусь сенсі, має інше емоційне навантаження, ніж життя звичайних законослухняних громадян.

Цей факт важливий, але не аж настільки… В житті бувають зустрічі, які ніби заплановані вже давно десь на небесах, бо мають змінити все. Відразу пригадалась історія з фільму «Хатіко», коли професор університету сказав Річардові Гіру про те, що невідомо хто кого зустрів: професор собаку чи вона його. Різні речі, правда ж?

Тож, коли Джеймс врятував рудого пухнастика від голодної та самотньої смерті, той, у свою чергу, врятував його. Коли в житті з’являється щось, заради чого ти кожен день прокидаєшся та йдеш на роботу або в справах, це вже не марно прожитий день. Робота та спільне проживання зробили Джеймса та Боба надзвичайно близькими. Ця книга заснована на реальних подіях, хочете вірте, хочете ні… На сьогоднішній день вона стала світовим бестселером. У цієї книги є продовження – надихаючі історії про дружбу, сповнені добра та ніжності. І всі вони, як ви вже мали б здогадатись, про Боба та Джеймса.

Це історія про життя… Рекомендую для прочитання, особливо тим, кому зараз дуже самотньо.

Кен Кізі «Над зозулиним гніздом»

У нашому сучасному світі дуже важко дати визначення поняттям «нормальність-ненормальність» і я думаю багато хто зі мною в цьому погодиться. Так само дуже просто назвати людину «дивною», якщо вона не схожа на інших.  Дуже важко, але при цьому так звично прикидатись ненормальним, аби тобі не заподіяли зайвої шкоди, при цьому впевнено вважаючи, що життя тебе і без того занадто пошкодило… Дуже важко боротись проти системи, коли ти заздалегідь впевнений, що програєш. Про це і ще багато чого цікавого зараз піде мова.

Одразу скажу, що додаткову увагу до роману привертає і сама персона автора. Знайомтесь, Кен Кізі. Для тих, хто не знає, американський письменник, що зробив великий вплив на формування руху хіпі, ідеолог контркультури і видний представник біт-покоління. Роман «Над зозулиним гніздом» - одне з небагатьох, але безперечно найуспішніших його творів, а, якщо бути абсолютно точними, найкращий його твір, що пропонує нам авторську світоглядну модель. Дуже важливим є й той факт, що роман постав завдяки особистому досвідові письменника. Справа в тому, що на початку 1960-х років Кен Кізі підробляв санітаром у психіатричному відділенні однієї з лікарень, а в ночі сідав за написання свого роману. В результаті – повна модель світу в мініатюрі, але ця модель є тоталітарною, бюрократичною, я б сказала. До речі, Кізі характеризує цю бездушну тоталітарну машину як Комбінат, де система перетворює людей на «овочів» в результаті певної механічної обробки. А всі герої, в тому числі і лікар з медсестрою – лише виразники певної авторської думки.

Очима одного з пацієнтів лікарні для душевнохворих, якого, до речі, всі вважають глухонімим, кожен читач зможе побачити не лише життя цього маленького світу, а й боротьбу за це життя (хоча, до моменту приходу одного героя, в лікарні все було стабільно тихо). На арені з’являється веселий Рендл Патрик Макмерфі. Він є яскравим представником борця за свої принципи, за ідеали, за свободу. З його появою психіатричне відділення перетворюється на бунтівний простір. В нього починається певне протистояння зі старшою сестрою Міс Гнусен, де Макмерфі уособлює собою протест проти суспільного диктату, а медична сестра – уособлення закостенілого порядку в суспільстві. Така боротьба заздалегідь провальна, але це справа честі (принаймні для головного героя). Чи вдасться  необмеженій свободі, здоровому егоїзму, задираці, хаму та весельчаку перемогти сувору машину режиму? Як вберегти свої прагнення бути не таким як усі від металічної руки Комбінату? І чому нормальне бажання до свободи тіла і думки визначається як патологія? Саме ці питання розкриває Кізі у своєму романі.

Безумовно, найкраще з того, що я читала…

До речі, роман був досить вдало екранізований у 1975 році Мілошем Форманом. Фільм отримав аж п’ять премій Оскар, а також 28 інших нагород і 11 номінацій. Однак самому автору екранізація була не до душі. Мовляв: «слава віддана лише Макмерфі, а я цього не прагнув». Можливо так воно і є, адже екранізацію я не дивилась, а читаючи роман, так само помилково вважала саме Макмерфі героєм №1.

Однозначно РЕКОМЕНДУЮ для читання!

Ф. Флеґґ  «Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Що може бути кращим, ніж подорожувати потягом? Навколишнє життя проминає перед тобою розміреною течією. А ти їдеш… Не зчулась, як настав час виходити. Потяг зупинився неподалік невеличкого кафе «Зупинка». Зайшла трохи зігрітись і зайняла маленький столик  у кутку. Біля прилавка стоять дві жінки: одна неймовірно гарна, а інша – схожа на бешкетницю, навіть погляд у неї особливий…грайливий. Біля столика порається гарний юнак. Намагаюсь не звертати уваги на його досить помітну ваду – в нього немає руки. Але ця обставина аж ніяк не перешкоджає йому так вправно господарювати! Навколо мене голосно, всі щось обговорюють, хтось забагато сміється, з вигляду шериф. Питаю, що ж мені порадять на обід. «Я вам раджу скуштувати смажених зелених помідорів з хрусткою скоринкою, що готує наша Онзелл, неперевершена страва! А наше барбекю, яке робить Великий Джордж, найкраще у всьому штаті. Закладаюся, ви такого ще не куштували. А на десерт можна випити кави з нашим фірмовим лимонним пирогом» - чую у відповідь. Мені приносять замовлення, і я поринаю в неймовірну країну ароматів. Як же смачно все виглядає! Запевняю, це мій найкращий обід…

Ось так я з головою поринула у світ, яким жила Америка на початку ХХ століття, точніше його перша треть. Маленьке містечко Вісл-Стоп, штату Алабама. Це були часи Великої депресії, не найкращі, хочу вам сказати, часи Америки. Вісл-Стоп жило своїм життям, іноді складалось враження, що всі жителі в ньому – це одна велика і дружна родина, де є піклування один про одного та взаємодопомога.

Історія неймовірна, адже ми разом з письменницею здійснюємо справжню подорож часом. Роки Великої депресії, війни перетинаються з сучасністю, де розповідь ведеться від особи місіс Тредгуд, що тимчасово перебувала в будинку для літніх людей «Трояндова тераса». Вона знайомиться з пишнотілою жінкою на ім’я Евелін Кауч, яка зовсім втратила смак до життя. Саме їй вона і розповідає неймовірну історію маленького містечка, історію його жителів, історію кожного будинку, що там знаходився. Все це відбувається наприкінці 80-тих років. Завдяки цим зустрічам і розповідям Евелін намагається змінити своє життя на краще.

Якби ви знали, як хочеться мені розповісти все те, про що я прочитала в книзі. Як хочеться приділити увагу кожному головному герою чи героїні, познайомити вас із ними, щоб ви, не дай Боже, не обійшли увагою цю історію. Але ця роль належить автору…  Я не можу і не буду радити читати її обов’язково всім. Чому? Не знаю… Але щось підказує мені, що, якщо вже ви і прочитаєте цю книгу, ви її ніколи не забудете.

Одне скажу вам, наступного літа я таки приготую смажені зелені помідори!

Макс Кідрук «Подорож на Пуп Землі»

Усім давно відомо, що є автори, яких хочеться читати, а є такі автори, яких хочеться перечитувати. З цього випливає достатньо розумний висновок: якщо вже й купувати книги, то лише ті, які ти будеш перечитувати. Моє «таємне кохання» до творів Макса Кідрука стало поштовхом до купівлі його книжок. Ось нещодавно придбала таку собі TravelBook «Подорож на Пуп Землі», що, безумовно, не залишила мене байдужою. Я ніколи не любила подорожі, точніше не проявляла ніякого бажання стрімголов залишити все і поїхати світ за очі. Може це й не дивно, адже я ніколи не бувала в таких місцях, куди хочеться постійно повертатися. Я навіть не уявляю себе, подорожуючою у мовчазних горах або пекучих джунглях, де тебе з насолодою будуть поїдати грізні москіти. Такі необережні подорожі наводять жах на людину, що не призвичаєна до подібних умов життя. Але є така категорія людей, надзвичайних, я б сказала, що скуштувавши такого життя, прагнутимуть до нього повернутись. Таким є і наш автор. Що ж тут скажеш, ризикована людина! Читаючи інші твори письменника, мене постійно переслідувала думка, невже автор там був... Так детально та правдоподібно описана була місцевість, люди, кліматичні умови. Складалось враження особистої присутності, наче кореспондент на місці події. Від того ще цікавіше було, ще небезпечніше.  Але поговоримо детальніше про пригодницький роман Кідрука, сповнений авантюризму та рішучості. Події роману – це своєрідний путівник для початкуючого мандрівника. Якщо ти вирішив вирушити у далеку та абсолютно нелегку подорож на острів Пасхи, то ця книга стане в нагоді. Двоє друзів, двоє мандрівників, які навіть не уявляли, що на них очікує, вирушили до маленького шматка суходолу посеред Тихого океану, Пупа Землі, який упродовж тисячоліть охороняють кам’яні велетні моаї. Вони пройшли 6 000 км Південною Америкою, побувавши при цьому в столиці Еквадору, пересікли Перу  аж до Сантьяго-де-Чілі, потрапили в безліч халеп, що тільки можуть бути, аби доторкнутись до таємниць величного острова Пасхи, побачити зорі, що сходять на іншому кінці світу. Таких пригод я не очікувала! Історія подорожі, заснована на реальних подіях, від того вона наближає читача як до автора, так і до того, що з ним відбувалось. Неперевершена розповідь сповнена цікавих легенд, діалогів та жартів. Ця книга піднімає настрій, вона змушує переглянути своє життя та ставлення до того, що ти робиш… У голові постали декілька питань одразу, на які хочеться швидше знайти відповіді, а від того спробувати щось змінити. Що я вам скажу, любі мої, варто прочитати! І не лише тим, хто найближчим часом збирається вирушити у далеку подорож, а й тим, хто ніколи на це не наважиться. Мабуть, таки останнім в першу чергу! 

Макс Кідрук. Зазирни у мої сни

Любі мої, ті, кого встиг захопити попередніми творами Макс Кідрук, тримайтесь, а ті ж, хто ще не знайомий з його творчістю, не зможуть зрозуміти автора повністю. На презентації книги «Бот 2. Гуаякільський парадокс» минулого року в Миколаєві Макс анонсував вихід своєї нової книги з неймовірно відвертою назвою «Зазирни у мої сни». Демонстрація буктрейлера, який на мій погляд, виявився шикарним, викликала в мене неоднозначні емоції, і в голові одразу постало питання «що сталось з автором?». Одразу ж помітила, що «такого»  не очікував ніхто.

Отже, поїхали… На вас чекає неймовірно крута розповідь. Мабуть, не існує в сіті жодної людини, якій не снились жахіття… Прокидаєшся від моторошного сну, і радієш, що все скінчилось…Вловлюєш свіже повітря, ковток за ковтком, аби заспокоїти нервово калатаюче серце. А уявіть собі дитину, що переживає подібне… Тоді більше за все вони потребують уваги батьків, батьківських обіймів та, головне, увімкненого світла…

Дворічний Тео під час зовсім нескладної операції пережив клінічну смерть. Достеменно невідомо, що бачать люди під час такого, але це питання у романі і зовсім не піднімається. Головне інше… Як після такого люди живуть далі? Упродовж 36 секунд душа хлопчика знаходилась між двома протилежними світами… Для звичайної людини 36 секунд – це трохи більше за півхвилини. Хто взагалі тут думає про якісь 36 секунд? Але життя людини може змінитись в одну секунду, і лише після цього ти здатен осягнути неймовірну владу часу над людським життям. Такі думки виникли і в батьків маленького хлопчика. Все було б добре… Пройшло два роки, перш ніж батько хлопчика Мирон Белінський зрозумів, що його син повернувся звідти не один… Щось прийшло у цей світ разом із ним, зачепилось як паразит до організму-носія… Щось, що руйнує дитячий світ хлопчика, а разом із ним безтурботне життя молодих батьків. Тео бачить сни, що лякають його настільки, наскільки ви навіть не можете собі уявити. Мирон не бачить іншого виходу, ніж їхати до Америки, де в інституті нейрології, можливо, допоможуть його синові. Така жага допомогти рідній дитині затьмарила усе інше. Кожна мить життя Мирона сповнена лише бажання, щоб все налагодилось, щоб все стало, як було. Америка – країна великих можливостей, країна нових відкритих шляхів і новітніх технологій, але все сталось, як повинно було статись… Ми не спроможні змінити в нашому житті абсолютно все!

Така історія захопила з перших сторінок… Сюжет іде по колу… Ти шукаєш причини того, про що прочитав на початку. Драйв! Це зовсім інший Кідрук. Технології та наукові факти в романі описані неймовірні, але вони не є головним елементом для подальших подій. Розповідь заполонило почуття любові, щирої, безмежної, батьківської… Така любов є рушієм твору. Така любов стала причиною всіх подій роману. «Зазирни у мої сни» - це новий Макс Кідрук, це нові емоції, це нові висновки. Читайте і можете не вимикати світло.

Бібліотекарі рекомендують!

А. Тос «Американська історія»

Чи може людина пересилити себе? Піднятися над собою? Досягти мрії…

Сучасна чоловіча проза – достатньо цікавий жанр в літературі. Доволі захопливо спостерігати за тим, як автор чоловік веде розповідь від імені головної героїні. Але не просто розповідь, а історію, сповнену життєвих ситуацій та переживань, насичену психологізмом від початку до самого кінця. Таких знавців жіночої долі зовсім небагато, як не багато і тих, кому вдається розкрити психологічні мотиви жіночої поведінки.  Одного разу читала, сповнену неймовірних емоцій, книгу…Книгу, що раніше вже справляла на мене подібне враження, книгу, я б сказала, одкровення жіночих бажань та почуттів. І знову згадала Януша Вишневського та його «Самотність у мережі».

Анатолій Тос, донедавна невідомий мені автор, хоча світ він давно вже підкорив одним зі своїх романів «Фантазії жінки середнього віку», який було визнано Кращою книгою року.  Він народився в Москві, але з 1988 року живе в Бостоні. Бостон… Це місто стало рідним для героїні його роману «Американська історія», який я читала довго, вдумливо, насолоджуючись кожною сторінкою та кожним словом, адже так не хотілось вже мені дійти до кінця книги. Кінець книги – це, мабуть, найгірше, що може бути у книзі.

Багато хто знайомий з поняттям «американська мрія». Професор Ярослав Грицак зазначає, що «американська мрія» — це по простому «віра у те, що кожен новоприбулець при достатній мірі працьовитості, таланту і впертості може досягти вершків суспільства». А чи можна вірити в це, живучі в нашому світі? Чи можливо приїхати кудись, почавши все з нуля, і перемогти у боротьбі зі світом та з самим собою? Чи можна досягти вершини світу, не втративши при цьому себе?

«Американська історія» - книга, яка відповість читачу на всі ці питання, хоча кожний зрозуміє її зовсім по-своєму. Марина – емігрантка, що сповнена бажання вчитися та отримати роботу, мати гарну зарплатню, спілкуватися з друзями, мати цікаве, сповнене пригод та неймовірних вражень, життя. Але все змінила одна лише зустріч… Навіть не так, один погляд. Він був старший, досвідченіший, неймовірно гарний і незвичний геній свого часу. Як цікаво, що одна людина може змінити у твоєму житті все, змінити життя, я б сказала. Так сталося із ще юною дівчиною Мариною. Марк навчив її жити, жити по-іншому, жити заради мети… І ніщо не повинно було ставати на заваді меті підкорити світ. Любовний зв'язок двох людей з часом стає боротьбою поглядів, світогляду, жорстокою боротьбою характерів та сподівань.

А коли досягнеш  ти цієї мети, що ж буде далі? Створювати собі нову мету? Підкорювати нові горизонти? Проживати своє вже напівпрожите  життя заново, створюючи при цьому ілюзію? Книга, сповнена філософії життя, безперечної життєвої мудрості, психологізму. Кожна її сторінка варта того часу, щоб прочитати її двічі. Можливо якось трохи віддалено я спробувала вас, читачі, зацікавити сюжетом, але я не автор, я не зможу передати цей сюжет коротко і стисло, щоб ви одразу побігли у пошуках цієї книги. Та й не потрібно мені це. Кожна людина в певний проміжок свого життєвого шляху обернеться назад і буде згадувати, переоцінювати досягнуте, аналізувати та десь у глибині душі створювати свій інший життєвий сценарій. А що, якби… Так зробила ї героїня цієї книги.

Прочитавши книгу, відразу стало сумно…не тому, що книга така, а тому що сама ненароком переосмислила своє життя. А що, якби…

Читайте! Бібліотекарі рекомендують!

Агата Кристи «10 негритят»

Десять негритят отправились обедать,

Один поперхнулся, их осталось девять.

Девять негритят, поев, клевали носом,

Один не смог проснуться, их осталось восемь.

Восемь негритят в Девон ушли потом,

Один не возвратился, остались всемером.

Семь негритят дрова рубили вместе,

Зарубил один себя — и осталось шесть их.

Шесть негритят пошли на пасеку гулять,

Одного ужалил шмель, их осталось пять.

Пять негритят судейство учинили,

Засудили одного, осталось их четыре.

Четыре негритёнка пошли купаться в море,

Один попался на приманку, их осталось трое.

Трое негритят в зверинце оказались,

Одного схватил медведь, и вдвоём остались.

Двое негритят легли на солнцепёке,

Один сгорел — и вот один, несчастный, одинокий.

Последний негритёнок поглядел устало,

Он пошёл повесился, и никого не стало.

Особо никогда не интересовалась творчеством всемирно известной королевы детективов Агаты Кристи. Но однажды мне посчастливилось прочитать отзывы на её книги. Решила начать с романа, который сама писательница считала своим лучшим произведением. Изначально он выходил под названием «И никого не стало» чисто из политкорректности. Первоначально название «10 негритят».  Прочитав его, я действительно осознала причину, по которой этот роман считался самым продаваемым произведением Агаты Кристи.

По приглашению некой супружеской пары на остров приезжает десятеро абсолютно незнакомых друг другу людей. Ничего не подозревая, каждый выделяет для себя приоритеты данной поездки. В гостиной роскошного имения стоит поднос со статуэтками 10 негритят, а комнаты приезжих увешаны интересными стихотворениями-считалочками. Уже в первый вечер ситуация в корне меняется.  При включении граммофона гости слышат незнакомый и довольно жуткий голос, который обвиняет каждого из присутствующих в совершённых ими убийствах. Дабы не создавать панику, группа людей явно отрицает эти обвинения. У каждого из них зарождается непреодолимый страх, ведь они явно что-то скрывают. На этом события становятся только интересней. Каждый день один из приглашённых гостей умирает по непонятным причинам. Количество статуэток на столе уменьшается…

Напуганные гости только успевают следить за строчками жуткого стихотворения, которое является подсказкой к будущей жертве. Кто из присутствующих является истинным судьёй и катом для приезжих? А возможно на острове есть кто-то ещё?

Детективный роман сразу заставляет напрячься и мыслить…

 Читатель переносится на остров и проживает все эти дни с героями. Он может их оправдать или осудить. Истина никому не известна. Интригующе, как и все детективы Агаты Кристи. Необычно, чего не встретишь в других детективах. Библиотекари рекомендуют!

Макс Кідрук «Бот»

На кожний товар завжди знайдеться свій покупець. Це загальновідома істина. Так само із книгою. Кожному до душі певний жанр літератури або ж певна тематика. Я думала так само. Враховуючи свої смаки, я ретельно обирала книги. Розумна людина не обмежується читанням того, що їй подобається, і, зрештою, починає відкривати нові обрії в літературі. Це факт! Вирішила піти тим самим шляхом. До рук потрапила книга відомого українського письменника Макса Кідрука. Минулого року він завітав у Миколаїв і провів цікаву зустріч у нашій бібліотеці зі своїми читачами. Тоді я так захопилась цим молодим хлопцем, що зрозуміла, пише він збіса добре, бо розповідав дійсно класно. Людина цікава, а творчість його зацікавить ще більше! «Батьком»  світового технотрилеру вважається Майкл Крайтон, а в Україні – Макс Кідрук. Пропоную вашій увазі відгук на перший український технотрилер «БОТ».

БОТ – це супротивник у комп’ютерній грі, просто програма, що наслідує дії людини. Таких Тимур Коршак розробив чимало. Дуже розумному програмісту пропонують роботу над одним високооплачуваним, але зовсім таємничим проектом. Він, трохи вагаючись, погоджується, адже попереду у нього весілля. Нічого не знаючи з чим саме йому доведеться мати справу, він вилітає в Атакаму – пустелю зі страхітливими ущелинами та моторошними вапняковими формаціями. Головний герой навіть не здогадується, що його попередник повернувся додому у цинковій труні.  Як відомо, наука – це найнебезпечніша зброя в руках людства. І в цьому головний герой переконався на власній шкурі. Лабораторія, про яку геть нічого не відомо, працювала над одним секретним проектом, суть якого – створити армію нанороботів. І все це відбувалося на замовлення Пентагону. Завдяки пильній та тривалій роботі цілої групи вчених їм це вдалося, але, як це часто буває, щось пішло не так. Людство настільки переоцінює свої можливості у наш час, що частенько береться за справу, що не по зубах. І це викликало страшний результат, якого ніхто не те що не очікував, а навіть не міг собі уявити. Що саме відбулось у стінах секретної лабораторії? І чи вдасться вченим виправити помилки, які будуть варті життя багатьох осіб?

Книга захоплює вже з перших сторінок, вимагаючи від читача напруженості та уваги до кожного речення, адже десь там, у глибині, може бути відповідь. Хочеться сказати про своєрідний стиль письменника – легко і загадково. Макс Кідрук створює інтригу за інтригою, не даючи змоги відірватися. Твір сповнений наукових фактів, що мають місце у реальному житті. Це збільшує реальність і самого твору. Факти, цифри, місця, події – всі ці складові твору дійсно відбувалися або є у світі. Це справляє враження. Класно, драйвово, захопливо…

Бібліотекарі рекомендують!

Джон Грин «Виноваты звёзды»

«Мир – это не фабрика по исполнению желаний»

Среди ценителей и любителей чтения на слуху популярная на сегодняшний день книга, книга, которая стала новым мировым бестселлером. Это роман, ставший событием на Западе. Две недели книга лидировала в списке бестселлеров среди детско-юношеской литературы "Нью Йорк Таймс", в сумме продержавшись в нем 26 недель.

«Виноваты звёзды»… Интересное название и не менее интересный и захватывающий сюжет! События романа построены вокруг одного из самых трагических явлений нашего времени - жизни подростков, больных раком. Хейзел - 17-летняя юная девушка - вот уже несколько лет страдает одной из самых тяжелейших форм онкологических заболеваний. Чудом ей удается выжить, но она навсегда лишена способности самостоятельно дышать. Она не посещает школу, живет в мире своих фантазий, страдает от тяжелейшей депрессии. Но вот происходит событие, полностью переворачивающее ее жизнь - ей посчастливилось встретить Огастуса. На фоне нависшего над ними "дамоклова меча" смерти - ибо рак, увы, редко отступает окончательно и бесповоротно. В сердцах подростков начинают просыпаться первые нежные чувства... Даст ли жизнь им второй шанс на счастливое будущее? Хотелось бы в это верить.

Роман читается на одном дыхании. События захватывают читателя и не отпускают до самого конца. Добрая книга, которая заставляет улыбаться и одновременно лить слезы, переживая всю гамму юмора и печали главных героев. Всё, что повествуется в книге, - это, к сожалению, жизненная правда. Правда горькая и страшная…Читая книгу, восхищаешься жизненной мудростью, огромной и чистой любовью, которая переполняет юные сердца. Начинаешь ценить то, что у тебя есть: каждое мгновение, любимых и родных людей, солнечные лучи и дуновение ветра, даже дождь начинаешь любить как-то по-особенному…

Для любителей жизненной мудрости и печатного слова.

Библиотекари рекомендуют!

Тетяна Белімова «Вільний світ»

Свобода людини живе в її серці

З творчістю Тетяни Белімової я не була знайома, аж поки у до рук не потрапила її книга «Вільний світ». Увагу привернув напис, що натякає на довершеність літературного твору, «Коронація слова». Хоча, чесно кажучи, не всі лауреати премії Міжнародного літературного конкурсу романів були доскональними та єдиними у своїй неперевершеності. З цим твором я можу погодитись.  У мережі Facebook прочитала цікаву добірку творів української літератури, які були визнані найкращими. Цей твір є у цьому списку. Але зараз не про це… Те, наскільки роман цікавий, вирішувати читачам. Кажуть, про смаки не сперечаються. Те саме можу сказати й про літературні вподобання.

Уявіть собі дві сім’ї. Різні,  але однакові у своїй трагічній долі. Це сімейна сага про працьовитих, розумних, добрих та щедрих людей, що втілюють образ усього українського народу, всієї країни. Початок та середина  ХХ століття в Україні видались аж занадто важкими. А мені ще важче уявити, як бідні люди це пережили і чи можна було впасти, піднятися та йти далі, бо вибору не було… А якщо і був, то з двох зол обрати найменше. Звивисті стежки життя ведуть героїв просторами України, Німеччини та далекої Австралії. Що тільки не випадало на їх тяжку долю?

«Було три сестри…». Здавалося б, початок як в чарівній казці. Але сюжет цього роману зовсім не казковий. Уявіть собі матір, що втратила свою дитину, дружину ворога народу, долю хлопця, що залишився сиротою та вижив у тяжкі голодні роки 1931-1932 років. Уявіть собі остарбайтера, що працював на чужинців, ворогів, коли його родина жила в окупованій німцями Україні, а дівчина, що на початку війни втратися свого коханого і так ніколи вже більше не стане щасливою по-справжньому. Кожний з них прагнув усе своє життя жити  у вільному світі, прагнув знайти свій такий світ.  Кожний з героїв книги має свою історію, над якою не просто замислюєшся, цю історію ти проживаєш разом із ним. Тяжкі роки голодомору, війна страшна та болюча, післявоєнні роки – це те, чим жили герої роману, це те, чим живе читач, поринувши у світ книги. Не виділю окремої життєвої історії, адже запам’ятала їх всі, наче завчила.

Початок кожної сповіді супроводжується уривком вірша, який так яскраво підкреслює ідею роману. Переживши лихоліття війни, герої мріяли про возз’єднання родин, про щасливе життя, про свободу…їх маленький вільний світ. А що натомість? Чи дочекалися вони?   Старість…Немічність… Це той час, коли  вже починаєш підбивати підсумки життя: що зробив, як прожив, що маєш, чим пишаєшся, що згадуєш. Таких питань постає безліч, а головне з них: чи щасливо ти прожив своє занадто коротке, але таке довге життя. Це лише треба зрозуміти. Були такі люди, їх безліч було. А зараз це лише невеличка кількість ветеранів та діти війни. Але доля народу живе у спогадах, у розповідях, у переказах життєвих історій. Читаєш книгу дуже важко, вчитуєшся в кожний рядок, намагаючись зрозуміти речі, які нам, сучасній молоді, дещо важко зрозуміти. Але таке було… Цю книгу я внесла і у свій список, який називається «Прочитати лише один раз!».

Я думаю, ви зрозумієте чому.

Бібліотекарі рекомендують!

Ренгсом Ригс «Дом странных детей»

Сна нет, и смерти тоже нет.

Те, кто как будто умер, живы.

И отчий дом,

И други юности далёкой,

Старик и дева,

Упорный труд и все его плоды

Обречены исчезнуть,

Превратясь в легенду.

Ральф Уолдо Эмерсон

Не так давно услышала об одной интересной и странной книге. Чем же она странная, спросите вы? Не буду раскрывать все карты…Ренгсом Ригс всегда был известен как режиссёр короткометражек, но его перу принадлежит роман, который моментально заинтересовал все ведущие мировые издания и был номинирован на престижные литературные премии. Права на экранизацию уже проданы. Но прежде чем окунуться в мир кино, давайте попробуем окунуться в мир книги. «Дом странных детей» - эта книга создаёт впечатление подобное фильму ужасов о детских приютах или психиатрических больницах, где всегда происходят странные вещи. Возможно…

Главный герой шестнадцатилетний Джейкоб в детстве постоянно слушал истории своего дедушки о его юности на уэльском острове, в приюте для странных детей. Дед рассказывал ему о невидимом мальчике, о девочке, которая летает, о чудищах с тройными языками. Но всё это казалось просто сказкой, вымыслом или необузданной фантазией пенсионера. Но однажды кошмар ворвался и в жизнь Джейкоба, убив его дедушку наяву. После чего парня стали преследовать кошмары, которые просто измучивали его. Во что бы то ни стало он решил узнать всю правду и отправился на далёкий остров, известный ему только из рассказов умершего деда. Каково же было его удивление, когда он понял, что все те «сказки» далёкого детства не были никем придуманы. Что таит в себе приют, о котором он так часто слышал? И кто там живёт? Что происходит з стенами дома странных детей?

Книга читается очень быстро, в надежде отыскать истину. Интересная фантастическая история, полная загадок. Естественно, для тех, кто любит подобный жанр, она будет находкой. Но, что самое интересное, книга усыпана множеством иллюстраций, я бы сказала, фотографий, которые создают жуткое и немного интригующее впечатление. Все эти фотографии, по словам автора, представляют собой подлинные старинные снимки. И лишь некоторые из них подверглись минимальной обработке. Даже обложка книги создаёт впечатление, что за ней кроется что-то тайное и необъяснимое. Для любителей жутковатой фантазии…

Библиотекари рекомендуют!

Крадійка книжок. Маркус Зузак

«ЇЇ звали Лізель Мемінгер. А для мене вона назавжди запам’яталась як крадійка книжок. Вперше я її побачив, коли прийшов забрати душу її братика. Бідолаха помер, навіть не встигнувши побачити життя. Я бачив і гіркі сльози її матері, і біль…неможливий та важкий біль у очах дівчинки. Де це відбувалось? Ви можете мене про це запитати, адже протягом 7-ми років по тому я ще довго не міг знайти часу на відпочинок, роботи було стільки, що ледве встигав її робити. Німеччина перед початком війни здавалась підходящою ареною для повноцінного життя та функціонування суспільства. Але не судилося…

Я кажу про це, згадуючи мільйони солдатських душ та душ мирних жителів і не лише на території цієї країни. І кожний мій спогад того часу нерозривно пов'язаний з долею маленької дівчинки Лізель, яку везли до прийомних батьків. З того часу справжньої матері вона більше ніколи не побачить. Прийомна родина Ганса та Рози стала для неї прихистком на наступні недовгі роки. Більше за всіх Лізель полюбила Ганса, якого згодом ніжно називала татом. Він був гарною людиною, і Роза була гарною людиною, але занадто сварливою, як на мене. Але повернімось до маленької крадійки книжок, бо саме про неї ця історія.

Свій перший трофей крадійка отримала, коли вкрала посібник гробаря, під час похорону свого маленького братика. А далі… Вона допомагала своїй прийомній мамі, розносячи випрані речі їх хазяїнам. Серед їх клієнтів була родина мера, а якщо бути точним, сімейними справами займалась його дружина. Бідолаха також втратила сина. Саме  там Лізель здійснила свою другу крадіжку і третю… Тож я маю повне право називати її крадійкою книжок.  Вона була дивовижною дівчинкою. Вкрала першу книжку, ще навіть не вміючи читати. До речі, цього казкового мистецтва її навчив Ганс, батько, який став найріднішою людиною в її житті. Був ще Руді… Маленький Руді, який став її близьким другом. Це сусідський хлопчик, з яким вони ходили разом до школи, їх пов’язує стільки подій, що зараз усі й не згадаєш. З Руді я теж зустрівся…

Я взагалі часто бував на Небесній вулиці, саме там жила і зростала мала крадійка. Назва вулиці така незвична, як згадую, то уявляю небо. У кожного виникне саме така асоціація, але насправді життя було там земне. Маленькі будиночки належали бідним людям, багатодітним сім’ям або самотнім вдовам.

Пам’ятаю, що саме там, у одному з підвалів будинків, ховався молодий єврей. Його звали Макс. Лізель його дуже любила. І саме на Небесній вулиці, серед цих сірих бідних будівель гралась та мріяла, споглядаючи зірки,  крадійка книжок.

Свій останній візит на Небесну вулицю я ніколи не забуду… І вам не забути, коли ви дочитаєте цю історію до кінця. Перегорнувши останню сторінку, ви, мабуть, зможете відчути те, що відчував тоді я.

Я її зустрів, коли вона втратила свого маленького братика. Це був лише початок її втрат, невимовного болю та сліз. Я був поряд із нею, весь час…

Ви вважаєте, що Смерті важко до когось так звикнути, що він не здатен до співчуття? Але я здатен і я справді зацікавився цією маленькою крадійкою книжок... І про неї ця історія.»

Війна, смерть, голод, бідність, концтабори, руйнація, безвихідь, втрати,  страх… Але попри все це невимовна жага до знань, віра, любов до ближнього, душевна доброта, дружба, родинна теплота, радість кожному дню… Це життя.

Гадаю інші коментарі зайві. Читайте…

Бібліотекарі рекомендують!

Луїза Мей Олкотт «Маленькі жінки»

Ще років шість тому, перечитуючи чергові списки «потрібної літератури» для читання, вперше натрапила на роман, який без перебільшення називають одним з найвідоміших творів американської літератури для юнацтва, «Маленькі жінки». Даний шедевр належить творчості Луїзі Мей  Олкотт, про яку донедавна я геть нічого не знала. Світу письменниця відома завдяки романам «Маленькі жінки» та «Хороші дружини. Видані в 1868—1869 роках ці романи багато разів перевидавалися та стали класикою книжок для дітей та підлітків. Справа в тому, що знайти цей твір на полицях наших бібліотек було досить важко, і я покинула цю марну справу, віддавшись читанню з електронного носія (в чому, впринципі, не бачу своєї провини). Отож, відразу зазначу, що даний твір ні в якому разі не варто розглядати лише як приклад літератури для юнацтва, адже читати роман може  малий і дорослий, юний і вже зрілий…

Сама назва роману «Маленькі жінки» створює атмосферу якоїсь доброти, справжності, комфортності… І ти не помиляєшся. В одному з американських містечок живуть четверо сестер Мег, Джо, Бет та  маленька Емі. Ці дівчата народилися в заможній родині, але згодом ця родина, як і багато інших, потрапили в матеріальну скруту. Членам родини довелось змінити своє таке прилаштоване до вимог тогочасності життя, і розставити пріоритети.  Справа в тому, що їх батька забрали на війну, і будинок повністю став осередком жіночого світу. Хоча родина втратила свій матеріальний статус в очах суспільства, в своїх очах і душах вона зберегла значно більше. Дівчата разом з матір’ю готують їжу, працюють, допомагають в домашніх справах, очікуючи на батькове повернення. Це розповідь про життя сім’ї, яка переживала сумні та щасливі години, і, незважаючи ні на що, залишалась дружньою та милосердною до інших. Кожна з сестер має свої риси характеру, певну рису зовнішності, яка виділяє її серед інших, своє світобачення та свої інтереси. Автор досить детально описує таких рідних і таких різних сестер. Але невід’ємною рисою їх характерів є любов одна до одної та до батьків. Це історія настільки мила та щира, що поринаєш у цей світ маленьких жінок і проживаєш з ними цей період їх життя. Зворушливий роман з сумом, іноді з гумором  вчить нас до чого потрібно прагнути та у що вірити, адже в ньому розкриваються найважливіші сімейні цінності, без яких жодна родина буде неповноцінною. Яскраво описується не тільки дружба та зв'язок сестер між собою, описується їх місце у зовнішньому світі.

Коли стає сумно, ти починаєш критикувати, ображатись, не вірити у щось чи у когось, ти не посміхаєшся і світ здається таким сірим та буденним…Життя головних героїнь було таким самим, але вони вміли знаходити радість у простих речах, а це було і залишається важливим.

Ця книга дарує емоції лише позитивні, незважаючи на перепетійне життя сестер, в яких є чому повчитися.

Бібліотекарі рекомендують!

Стівен Кінг «Країна розваг»

Ласкаво просимо на атракціон жаху!

Ви читали Стівена Кінга? …

Моє перше знайомство з його творчістю відбулось в вересні цього року! Увагу привернув останній його роман «Країна розваг», який вийшов у 2013 році.  Російською мовою мені не вдалось його прочитати, не знайшла, але мені пощастило. Українською мовою роман вийшов у червні 2014 року в перекладі Олени Любенко в Книжковому клубі "Клуб сімейного дозвілля". Тому ця книга сьогодні чудово доповнює мою домашню бібліотеку.

Роман тримає вас і не відпускає, допоки не дочитаєте його до кінця. Сюжет роману звичайний, як для роману жахів, але дещо нестандартний для Стівена Кінга. Король жахів створив не лише досконально переконливий трилер, він створив виразно психологічний роман. Студент Девін Джонс влаштовується на літню роботу у парк розваг  «Joyland». Про події, які відбулись там задовго до його приїзду, він дізнається лише з вуст жителів цього невеличкого містечка. Нерозкрите вбивство, зустріч з хворим хлопчиком, врятовані життя… У парку розваг він стикається з чимось набагато страшнішим, і це навіки змінить його світ…

Кожна сторінка цього роману дивує і сповнює істиною магією оповіді. Справді неможливо відірватися!

А ви колись були у Кімнаті жаху?  Завітайте до «Країни розваг» Стівена Кінга!

Бібліотекарі рекомендують!

Диана Сеттерфилд «Тринадцатая сказка»

Приходилось ли вам читать книгу, которая захватывает вас уже с первых страниц и не отпускает до самого её окончания? Вопрос риторический, ибо в мире есть большое количество таких книг. Досаду вызывает только то, что не все хотят их читать, а те, кто изъявляет подобное желание, просто не может найти такую книгу. Вашему вниманию дебютный роман Дианы Сеттерфилд, который был издан в Великобритании в 2006 году.  Уже в октябре того же года роман возглавил список бестселлеров по версии New York Times. Роман с волшебным и довольно загадочным названием «Тринадцатая сказка». Не приходилось ли вам слышать о таком? Ведь 30 декабря 2013 года состоялась премьера 90-минутного фильма "Тринадцатая сказка".

 Сюжет этого романа очень необычный. Не сразу понимаешь где выдумка, а где реальность. Речь идёт о молодой девушке по имени Маргарет Ли.  Она работает в букинистической лавке своего отца. Современности она предпочитает Диккенса и сестер Бронте. Однажды Маргарет получает странное письмо от самой знаменитой писательницы наших дней Виды Винтер с предложением стать её биографом. Казалось бы, ничего особенного в этом нет, если бы не одно «но». Ничуть не меньше, чем своими книгами, мисс Винтер знаменита тем, что ещё не сказала ни одному интервьюеру ни слова правды о себе, её жизнь покрыта тайнами.  И вот перед Маргарет, которая оказалась в стенах мрачного, населенного призраками особняка, разворачивается в буквальном смысле слова готическая история сестер-близнецов, которая странным образом перекликается с её личной историей и постепенно подводит к разгадке тайны, сводившей с ума многие поколения читателей…Что же скрывает история знаменитой Виды Винтер?

Стиль романа очень мягкий и непринуждённый. Эта книга одна из тех, о которых говорят «читается на одном дыхании». Детектив, мистика, фантастика, любовный или психологический роман…Ты сам вправе определить его жанр. Всё зависит от того, что ты сможешь прочитать между его строк. Для любителей всего загадочного.

Библиотекари рекомендуют!

Макс Кідрук «Твердиня»

Не буду сперечатися з тими, хто скаже, що я захопилася Максом Кідруком. Це дійсно так. Не зупиняючись, я почала підкоряти нову книгу. «Твердиня»… А мене підкорив вже буктрейлер на цю книгу. Якщо книга дійсно захоплююча, мені вдається і за сніданком почитати, і на вечерю залишити!) Так відбулось і тепер. Ідея роману просто захопила у полон. Пригоди, небезпека, напруження повністю пронизують сюжет. На цьому не зупинюсь. Стала у чергу на ще одну книгу Макса Кідрука.

Ну а тепер про головне. П’ятеро друзів довго ламали голови, куди ж їм податися на канікули. Все було б просто чудово, вирушили б десь на курорт та й відпочили. Але життя складається не так, як ми того прагнемо. Одне знайомство серйозно змінило всі плани на майбутню поїздку. Правду говорять, ніколи не  розмовляй з незнайомцями, а ось про те, щоб усерйоз сприймати поради абсолютно чужих людей, взагалі краще мовчати. Друзі вирішують поїхати на пошуки загубленого міста Паїтіті, місто інків. Нікому навіть не втямки, до чого може призвести їхня подорож, бо ж ніхто з них навіть не здогадується, що звідти ніхто ніколи не повертався…принаймні живим. Шалена спека Перу, табірні умови, невідома місцевість та ще й жах тутешніх жителів. У пошуках таємничого міста герої загубили самі себе…За статистикою досліджень психологів, людина, що опиняється в скрутних умовах, що загрожує її життю, може кардинально змінитися, може втратити свою людяність. В таких от умовах опинилися найкращі друзі. Що станеться із ними в пекельних джунглях? Чи зможе дружба допомогти їм у скрутні хвилини? Чи вдасться їм повернутися звідти…живими?

Ці та багато інших запитань я ставила собі протягом усієї книги. І повірте мені, навіть не могла  підозрювати, чим закінчиться ця їх «чудова» літня подорож. Читається на одному диханні. Захоплює з перших сторінок. Мова твору проста і різнобарвна, дійсно яскравий приклад сучасної української літератури. Макс Кідрук має особливу манеру створювати інтригу, особливо це помітно, коли знайомишся з декількома його творами. І це дійсно класно. Для закоханих у пригоди, для поціновувачів загадок та таємниць, для любителів екстриму.

Бібліотекарі рекомендують!

Харпер Ли «Убить пересмешника»

Очень часто приходиться обращаться к списку лучших книг по версиям издательств журналов, различных организаций и т. п. Настольным для меня стал такой список книг по версии ВВС, опубликованный в 2003 году. Многие из этих книг я уже прочитала и каждая очень уникальная и необычная, а главное, что все эти книги мне запомнились. Поэтому не усомнилась и в следующей.

Опубликован роман был в 1960 году. В 1961 году получил Пулитцеровскую премию. Его изучают приблизительно в 80 % американских школ. Догадываетесь о каком произведении идёт речь?

Американская писательница Харпер Ли за всю свою жизнь прославилась только одним опубликованным романом «Убить пересмешника». Сколько бы не слышала это название, всегда удивлялась выбору названия автором.

1936 год…Штат Алабама. Городок Мейкомб. Семья Финчей – это самая обычная семья со средним достатком. Вот только двух детей воспитывает отец Аттикус Финч сам. Он адвокат.

 Сюжет и персонажи данной книги основаны на детских наблюдениях за жителями небольшого городка. Джин Луиза Финч, которой исполнилось 10 лет, очень интересная рассказчица, именно она и поведала читателям эту необыкновенную историю.

Часто ей с братом Джимом приходилось играть в разные игры, но более всего их увлекал соседний дом. Именно в нём жила семья, которая была знаменита своими странностями. Сын, которого воспитывали в стенах этого дома, был уже достаточно взрослый, по меркам детей, и  никто никогда его не видел, будто его и вовсе не существовало. Вся эта история служила детской забавой юных  почемучек. Но дело было вовсе не в том. Однажды дети стали свидетелем истории, которая вскружила голову всему городу. Именно тогда жители разделились на два лагеря. В изнасиловании обвинили чернокожего. Представте себе, 1936 год в Америке. Тема рассового неравенства не существовала вовсе, ведь правы всегда были только те, у кого на тот момент были права, а если сказать точно – «белые люди». Чернокожего могли обвинить в чём угодно, а вопрос о его невиновности поднимался только для вида. Изначально судьба его была предрешена – ВИНОВЕН!  На сегодняшний день в Америке существует 5 видов смертной казни, разные в разных штатах. В Алабаме на тот момент был електрический стул.  По сути говоря, всех чернокожих, кого обвинили в совершении серьёзного преступления, были обречены на електрический стул.

Аттикус Финч должен был доказать обратное.

Роман знаменит своей теплотой, душевностью, несмотря на обсуждение важных вопросов – изнасилование, неравенство, в том числе и рассовое. Детский взгляд на несправедливость просто восхищает, как и борьба против целой системы. Неудивительно, что подобные произведения учат в школах США. Ведь именно они способны развивать личность, собственное мнение детей на вещи, с которыми они не согласны.

Роман замечательный. Первая часть данного произведения посвященна преимущественно безобидным детским играм и разговорам. Вторая же часть – это часть романа о нравах… Читая, задумывалась, может быть в школах дети читают только одну часть, более безобидную и лёгкую? Но кто же ищет лёгких путей? Точно не герои данного романа.

Библиотекари рекомендуют!

Хатина дядька Тома Ґаррієт Бічер-Стоу

Тема рабовласництва в США зачепила мене не тільки після прочитаних мною книжок, важливу роль в цьому зіграв перегляд фільму «12 років рабства», що увійшов до кінематографу як оскароносна американсько-британська історично-біографічна драма. Фільм було знято на основі автобіографії Соломона Нортапа. Є така книга, але як придбаю її, одразу напишу відгук!

А поки що про те, що більш доступне для мене. Чи чули ви про американську письменницю Гаррієт Бічер-Стоу? Ну звичайно ж чули, адже знаменитий її роман "Хатина дядька Тома" вивчається не лише в американських школах, на сьогодні вивчення цього твору входить у програму 6 класу (щоправда назнаю чи обов’язковий він до прочитання чи входить до списку рекомендованої літератури на період літніх канікул, але справа не в цьому). Письменниця увійшла в американську літературу у важкий для країни час. Америка була розколота не лише за расовою ознакою, а й за соціально-економічними умовами життя. Як відомо, південна частина Америки на той час (1700-1900 рр.) займалась промисловістю, і це був їх спосіб розвивати країну на належному рівні, південна частина країни була засіяна безліччю плантацій, адже клімат посприяв розвиткові такого бізнесу. Тому Південні штати вимушені були шукати робочу силу у великій кількості, адже дана справа не терпить зволікань. З країн Африки постійно завозились нові робочі руки, але справа в тому, що дана торгівля людьми для такої от роботи набула неймовірного поширення, яке стало смертельною зброєю в руках заможних работорговців.  Два з половиною століття Америка жила цим, про що американський народ зараз каже як не про найкращий період свого життя. Адже протягом цього періоду з Африки було вивезено, скалічено та загублено стільки невинних людських душ, що означало те саме, якби Америка розпочала війну з мирною країною. Описувати історії бідних рабів не буду та й неварто цього робити… Занадто вже важко перерахувати ті знущання та приниження, що довелось їм пережити.

Про це сюжет даного роману. Чи знали ви, що «Хатина дядька Тома» спочатку була задумана як звичайна повість? В процесі роботи така надзвичайно цікава розповідь перетворилась на повноцінний роман, головною темою якого стало викриття рабовласницької системи як такої. Письменниця змальовує картини нелюдського відношення до рабів. Плантатори відривали дітей від батьків, чоловіків від дружин, братів від сестер… Тих, хто хоч якось намагався вижити та зважувався на втечу, жорстоко карали. Все було під владою грошей: хто мав гроші, мав усе…

Головним героєм, як ви вже здогадались, був раб Том. Йому пощастило: він жив у хороших, віруючих людей, в нього була родина. Такі рабовласники траплялись у той час дуже рідко, адже бути таким означало йти проти системи. Життя – бентежна річ, воно грає людськими душами так вправно, наче жонглер. Так сталося із життям дядька Тома. Його хазяїн, якому він був відданий настільки, що ніколи й не замислювався про втечу, опинився у боргах, а це означало можливе розорення. Він мусив продати декількох рабів одному торговцю, якому  заборгував… Для Тома це означало вірну смерть, адже його повинні відправити на Південь, звідки живим ніхто ніколи не повертався. З усвідомленням цього він прощається зі своєю любою дружиною, дітьми, хазяїнами, які, до речі пообіцяли йому накопичити грошей та викупити його знову. Купівля-продаж звична річ для рабовласників та работоргівців, а що ж сказати про самих рабів? Том не знав до чиїх рук він потрапить, але думки про Бога та його волю ніколи його не покидали. Віра в те, що все відбувається на благо Господа надавала Томові великої життєдайної сили, адже в релігії він знаходив утіху. Такий раб-християнин був великою рідкістю й великим скарбом. Життя протягом п’яти років викладало Томові нові уроки, але він ніколи не покидав своєї віри, навіть в найстрашніші часи свого існування. Так, саме існування, бо інколи таке життя не назвеш повноцінним, навіть скотина і та жила іноді краще за рабів. А вдома, в тій набожній родині, на нього чекали і не переставали вірити в його повернення. 5 років для звичайної людини – це термін значний, а що ж скажеш про 5 років життя раба? Чи витримає серце доброго християнина-раба таке ставлення до себе та до оточуючих?

Протягом роману ми спостерігаємо безпечними очима за життям раба Тома та подібних йому, ми якось по-особливому поважаємо родини Шелбі та Сент-Клер за таке гуманне відношення до людини, до людини, яка має право на життя.

Всі ці діяння рабовласники пояснювали тим, що цього хоче Бог і  про це сказано у Біблії. Протягом двох століть вони прикривалися діяннями на благо релігії та розвитку країни, марно сподіваючись, що це звільнить їх душі від гріхів.

Рабовласництво в Америці юридично було скасовано в 1865 році. Раби отримали свободу, але економічна та соціальна структура суспільства по суті не змінилась ні для чорних, ні для білих. Ось чому даний роман належить не лише ХІХ століттю, він розповідає не лише про минуле. Головний герой дядя Том уособлює життя мільйонів невільників та тих, хто протягом століть потерпають від расизму. Цей твір, повторюю, входить в шкільну програму шкіл Америки для того, щоб діти знали свою історію і вчились на помилках предків (принаймні так там написано).

Читайте! Роман важкий та незабутній, але важливий та цікавий.

Бібліотекарі рекомендують!

Як писати книги Стівен Кінг

Я настільки сильно люблю читати книги, тому і не пишу їх…

Саме так я полюбляю відповідати на дещо дивне для мене питання «Чому ти не пишеш книги? Тобі це вдалося б». Інколи промайне думка, на кшталт, «а чому б не написати щось, тим паче що й ідеї є», але потім все якось забувається… Буденні справи забирають весь вільний час. Так ось вийшла я з цього положення дивним чином: я тепер не лише читаю багато книжок, я ще й читаю про те, як їх писати. Якось привернула мою увагу книга, що знайшлася у фонді нашої бібліотеки. До цього я вже писала, що ретельно ставлюсь до вибору книг Стівена Кінга, враховуючи деякі обставини. В даному випадку ви не знайдете страшних історій із зомбі, вірусами, вбивчими телефонами та іншими жахастиками. Тому читати її, впринципі, не так і страшно))

Якщо ви не написали ще жодної книги, то поради «короля жахів» досить доречні для початку вашої письменницької кар’єри. Якщо ж ви вже є досвідченним спеціалістом у даній справі, то ця книга не залишить вас байдужим. Спочатку розповідь автора захоплює своєю відвертістю стосовно дитинства та нелегких років юності. Відразу починаєш розуміти, що за кожним успіхом криється своя історія, інколи навіть трагічна. Але, без перебільшення, з історією автора все не так погано… Перші надії, перші починання, перші провали – все це ще з дитинства оточувало молодий та ще не такий нерозвинений мозок дитини. Але жага до написання чогось дивовижного та нестандартного дивує, як і постійне навчання на власних помилках. Кажуть, що дурна людина вчиться на своїх помилках, а розумна на чужих. Але таке зважене подолання перешкод ніяк не підтверджує ці слова, принаймні я так вважаю.

У розділі «Що таке письменництво» автор дуже чітко відповідає на питання, які цікавлять письменника-початківця або того, хто лише мріє про створення своєї першої книги. «Якщо ви мрієте бути письменником, потрібно робити дві речі: багато читати і багато писати» - говорить Стівен Кінг. Ця думка мене звеселила, адже для початку всі учасники проекту «Бібліотекарі рекомендують» працюють у вірному напрямі для написання свого дебютного твору, який може стати бестселером (адже читаємо ми дійсно багато). Але постає питання в іншому «Багато…Це скільки?». На це питання відповіді не існує. Цей розділ мені сподобався найбільше, адже автор радить читати постійно і всюди, де заманеться, навіть за їжею, наголошуючи при цьому на те, що даний процес порушує всі існуючі норми етикету. Автор приділяє багато уваги створенню діалогів, письменницькій ідеї, авторському стилю, описам, характерам героїв. Це ті речі, над якими письменник постійно повинен працювати, до болю, до виснаження, до екстазу. Існує у Кінга і таке поняття як «ідеальний читач». Для початку відразу спадає на думку, що це той читай, який ніколи не критикує, якому все написане до душі, але ні… Насправді ідеальний читач - це той, для кого ти пишеш свою книгу, створюєш свій шедевр, незалежно від його «вироку» на написане. У кожного повинен бути свій такий читач. Книга Стівена Кінга досить цікава, сповнена подій та деталізована. Він веде постійний діалог з читачем, що робить її ще кращою. Мені навіть здалось, що я брала в нього інтерв’ю, намагаючись отримати відповіді на досить неоднозначні питання. Авторський стиль просто захоплює, є трохи нецензурної лексики, але то я вважаю нормальним для даного твору. Чому? Це ви дізнаєтесь, прочитавши книгу.

Взагалі, як журналіст за фахом, я раджу її прочитати всім. Не важливо, чи пишете ви, чи лишень починаєте замислюватись над створенням власного літературного шедевру, ця книга відповість на ваші питання, а якщо й не відповість (всіляке буває), то обов’язково звеселить!

Читайте! Бібліотекарі рекомендують!

Стівен Кінг «Зона покриття»

Коли я була ще зовсім маленькою, мала таку приємну можливість дивитись телевізор без обмежень. І одного разу (досі пам’ятаю той день) я подивилась фільм з клоуном у головній ролі. Мабуть саме тому в мене розвинулась коулрофобія, за що себе періодично картаю, адже до цирку мені дорога закрита моїм власним страхом. Потім я дізналась, що є навіть книга така… Популярний письменник і не менш популярна книга. Добре, сказала я собі, але ні книгу, ні, тим паче, фільм, я так і не осягнула. З тих пір якийсь кошмар у мене з цим автором, дуже ретельно добираю до прочитання його книги. І це друга за рахунком…

«Зона покриття» Стівена Кінга  - роман, сюжет якого тримає у напруженні до самого кінця. Уявіть собі… Сучасний світ, сучасні люди, сучасні технології. Ми так звикли вже до електрики, телефонів, комп’ютерної техніки, що життя без цих благ здається туманним. Сьогодні майже кожна людина розвиненої країни має мобільний телефон, кожну секунду у світі здійснюється дзвінок.  Допомога, по яку звертаються за мобільним телефоном, значно швидша та ефективніша (виклик швидкої, наприклад). І що ж робити, коли пристрій, без якого сучасне життя вже не можна уявити, раптом стає не лише проблемою, він стає катастрофою, черговим апокаліпсисом? Настають реальні апокаліптичні зміни – на всіх, хто приклав вухо до слухавки мобільного, діє Імпульс, що витирає свідомість людини, мов програмне забезпечення з жорсткого диску, оголюючи її первісні лють та жорстокість. Людьми залишаються лише ті, хто в даний момент не мав при собі мобільного телефону… Що їм робити? Як діяти в умовах, коли «тих» більшість? Починається епоха божевілля… Рідні, друзі, сусіди вже не допоможуть тобі. Ти один… В тебе є два виходи, кожен з яких призведе тебе до катастрофи. Вижити – це твоє завдання!

Сюжет книги дійсно цікавий, захопливий, непередбачуваний. Але…Ось тут є справжнє «але». Подібний сюжет я спостерігала в одному американському фільмі, що, до слова, вийшов того ж року приблизно у той саме час, коли відбулась перша публікація книги Стівена Кінга «Зона покриття».

«Уявіть собі, що бездротові технології можуть пов'язувати людину не тільки з ким-небудь, хто знаходиться на іншому кінці земної кулі, а й з іншим світом. Світом мертвих. Уявіть, що ваш стільниковий телефон або ваша електронна пошта - двері. І коли ви дзвоните по мобільному, або працюєте з e-mail, ці двері відчиняються, і в наш світ проникають вони. Вони вже померли. І вони можуть зробити так, що помрете і ви. Сховатися ніде, втекти неможливо. Ви вже інфіковані…». Знайомо? Добре, і таких фільмів з подібним сюжетом я знайшла декілька. Навіть певні картини опису з книги є запозиченими з цих фільмів. Як відомо, вигадати щось нове в цьому світі майже неможливо… Все вже зробили до нас. Отже, говорити про те, хто у кого запозичив, я не маю права. Ти можеш зробити грандіозне відкриття,  прагнути отримати патент, і ось раптом дізнаєшся, що це було створено або кимось запропоновано ще в минулому столітті… Ось так от.

Єдине, ще, що хочу сказати, переклад роману українською був представлений на форумі видавців у Львові 15 вересня 2006 року книжковим клубом «Клуб сімейного дозвілля, і є неперевершеним. Швидко читається і досить легко.

Російською мовою назва звучить дещо обмежено, як на мене, «Мобильник». Читайте, дорогі друзі, і неважливо якою мовою. Книга страшна і захоплива, навіть для тих, хто передивився майже всі фільми жахів.

Бібліотекарі рекомендують!

"Бот. Гуаякільський парадокс"

Можливо, ми потрапляємо в пекло

не за ті вчинки, які зробили.

Можливо, ми потрапляємо в пекло

за вчинки, які не зробили.

За справи, які не довели до кінця.

Чак Поланік

Після книги «Жорстоке небо»  в мене виникло дивне відчуття, скоріше потреба припинити читати книги Макса Кідрука. Можливо, річ в тому, що остання книга вже не викликала в мене потрібних читачеві емоцій, а можливо й те, що, як то кажуть, начиталась… Але, хочеться сказати, що перша частина роману «Бот» мене вразила…Такий треш… Не бачила перешкод для прочитання сиквелу. Тож, сподіваючись на подібні враження, я взялась до прочитання.

Отже… Початок 2015… Еквадор… Пройшло 5 років з моменту припинення страшних подій в пустелі Атакама. Герої продовжують жити своїм життям, але їх життя вже зовсім не те… Те, що сталось тоді в «долині смерті» вже ніколи не зникне з пам’яті, і не існує жодного дня, коли в голові не виринають, як страшні сни, думки про тих хлопчаків-підлітків…

В місті  Пуєрто-Лопес починають відбуватися дуже не зрозуміли та страшні речі. Невідомий вірус охопив усе містечко… Повне божевілля поширюється і  вже не залишається жодної надії на поліпшення ситуації. Колишній програміст, киянин Тимур Коршак, найманець Хедхантер та психіатр Лаура Дюпре вирушають до Еквадору на пошуки відповідей, адже вони здогадуються про справжню причину подій.

Продовження «Бот» є достатньо лінійною розповіддю про події. Звичайна манера інтригувати залишається протягом всього роману. Але, я б сказала, що ця частина є своєрідним переходом до останнього і заключного роману,  (який, до речі, в планах у Кідрука). Справа в тому, що грандіозного сюжету з стрімким та непередбаченим розвитком подій ми вже не спостерігаємо, ми просто продовжуємо рухатись у напрямку відповідей. І після прочитання розумієш, що це ще не кінець… Є щось незавершене у ньому, але це й не дивно. Отож, поціновувачі творчості відомого українського письменника, читайте та робіть свої висновки. Ну а я, в свою чергу, не припиняю роботу над вивченням творчості автора.

Бібліотекарі рекомендують!

Лія Щеглова «Кому потрібна правда»

Нещодавно мені до рук потрапила книга  миколаївської письменниці Лії Щеглової «Кому потрібна правда». На обкладинці: сучасний жіночий роман. За змістом книга перекреслила цей заздалегідь визначений жанр.

Молода та перспективна дівчина Олена влаштувалась на роботу до відомого бізнесмена. Їй в майбутньому сяяла успішна кар’єра, що за собою тягнула гарну зарплатню. Всі завдання шефа (або, як полюбляла говорити Олена, начальника) були звичайними: десь поїхати, щось замовити, з кимось зустрітися. Однак, одного разу, Едуард Андрійович довірив їй домовитись про зустріч з власником антикварної крамниці. Все було б добре, якби з самого початку  не пішло все шкереберть: телефон, що надала довідкова, переадресовував на якогось старого, магазин був постійно зачинений, а графік його роботи щодня змінювався. Домовитись про зустріч було нереально… Але до рук Олени все ж потрапила візитівка власника крамниці. Почалась робота над новим проектом, що посприяла кар’єрному зросту молодої дівчини. В голові у неї постійно було одне: щось не так з цією крамницею… Всіх цікавила одна й та сама книга – книга Могутності. Для чого вона? Чому саме з початком цього проекту життя стало таким безжалісним до героїні?  Неймовірна гра з часом. Переплетіння сюжетних ліній. Ми повертаємось в XVI  століття і дізнаємося про  життя людей, яким довелось бути хоча б на крок ближче до Книги.  Але полишати кар’єру на шляху до мрії?…

Мова книги легка, читається дуже швидко. Сюжет захоплює і не відпускає до самого кінця. Якщо ви полюбляєте загадки та містичні легенди, нехай і до вас так само потрапить ця книга!

Хочеться додати ще одне: перш ніж погоджуватись на якусь роботу, зважте всі за і проти, адже не завжди нас оточує те, що ми бачимо!

Бібліотекарі рекомендують!

Лия Щеглова «Ангелы приходят ночью»

Каждая женщина в своей жизни хочет, чтобы рядом оказался человек, с которым просто хорошо, с которым хочется просто жить... И это не демонстрация женской слабости, скорее наоборот. Мужчины же часто повторяют, что женщин понять практически невозможно. Вполне вероятно, что они правы…Женщина сильна в своей слабости, а порою её слабостью выступает её же сила. В мире риторики – это тавтология, в жизни – это стечение обстоятельств, которое часто именуют словом «судьба». К чему же всё это? В праздничные новогодние дни, я полностью была поглощена чтением одной книги. Эта книга принадлежит перу николаевской писательнице Лии Щегловой. Прочитав название «Ангелы приходят ночью», сразу задумалась, а верю ли я в чудеса? Учитывая праздничное волшебство и некую загадочность, я погрузилась в чтение.

Сильная, деловая женщина, прекрасна собой, умна…Чего ещё может хотеть эта реализовавшаяся в жизни личность? Всё было бы так и дальше, если бы не один случай на дороге. Не совсем удачная поездка, дождь, ещё и сломалась машина. Череда неприятностей. И ко всему прочему очень странный тип, который, якобы, пытался ей помочь. Лера увидела в нём недалёкого и не совсем воспитанного мужлана, который то и дело, что бесил её. Но жизнь иногда преподносит сюрпризы…Его звали Олег. Кроме того, что он так неудачно встретился ей на том злосчастном пути, он просто преследовал её, в самом прямом смысле этого слова. Как может отнестись нормальная девушка к тому, что даже её работа теперь связана напрочь с этим человеком? Вся её жизнь практически была устлана им…Злой рок или просто стечение обстоятельств? Лера была в недоумении.

 Она ведь сильная, ей и в самом деле никто не нужен…Так ведь может говорить почти каждая одинокая женщина, а что же в действительности?  Пытаясь найти ключи к женскому сердцу, мужчины иногда совершают глупости, но порой эти глупости такие милые, что раздражения и злости не вызывают. Кто же этот Олег на самом деле, и почему так стремительно ворвался в её жизнь? За столь непродолжительное время он пробудил в ней чувства, которых, казалось бы, не было уже давно. Есть люди-талисманы. Они приносят удачу. Есть люди-ангелы. Ангелы-хранители, они оберегают тебя от негативного внешнего мира. Он такой реальный, и такой загадочный. Он рядом, когда ей плохо и рядом, когда ей хорошо.

История о жизни женщины, которая всё же верит в чудеса. История сильной бизнес-леди, которая хочет быть просто женщиной. Эта книга действительно искренняя, романтичная и даже немного волшебная. На одном дыхании, так сказать, в одном порыве, я прочитала чудесную историю о том, что чудеса случаются!

Для мечтателей и ценителей. Библиотекари рекомендуют!