Увімкніть логіку!
Привіт усім! Сьогодні про таємниче.
Пригоди Шерлока Голмса, розслідування Еркюля Пуаро та міс Марпл – що саме їх
об’єднує і чому ці персонажі стали частиною нашого повсякдення, від жартів і
примовок, впізнаваних алюзій в інших творах до серіалів ВВС і демотиваторів?
Відповідь проста: всі ці персонажі та їхні детективні історії нам цікаві
цілісною атмосферою, увагою до деталей та гумором. Детективи – це не лише
простий жанр із чітко прописаними «правилами гри», насправді ж – це вічний
танок на лезі, адже автор ані на секунду не може припустити, аби у його задум
перестали вірити. Щойно читач помічає фальшиву деталь, картковий будинок
завалюється, і ми бачимо розчароване обличчя того, хто його побудував.
Для
інформації: Одним із різновидів
пригодницької літератури є жанр детективу, що має прихильників у різних
країнах. Детектив бере початок у 1830-1840-х роках із творчості американського
письменника Едгара Аллана По, котрий створив кілька оповідань про розкриття
злочину або таємниці, пов’язаної зі злочином: «Золотий жук», «Убивство на
вулиці Морг», «Пропалий лист», «Таємниця Марі Роже» та ін. Наступною віхою в
розвитку англійського детективу стала публікація “Етюду в багрових тонах” А.
Конан Дойла у 1887 році. Автор зосередився на тому, чого Е.А. По торкнувся лише
поверхово: власне процесу дедукції, який дозволяє досягти високих результатів
на бідному матеріалі. Він також ввів значну кількість побутових деталей;
уреальнив, наскільки це було можливо, Шерлока Холмса (на відміну від
напівфантастичної фігури Огюста Дюпена – героя детективних новел По).
Антиподом англійця Шерлока Холмса
став француз Арсен Люпен, в образі якого Морис Леблан втілив узагальнені риси
французького характеру. В галузі детективної практики нововведеннями М. Леблана
стало: перетворення дії на розслідування, прискорення темпу розповіді,
розширення переліку основних ситуацій сучасних детективів (оповідач-злочинець,
загадки зачиненої кімнати, віртуозний ланцюжок дедуктивних висновків).
Сьогодні одне із провідних місць у творчості багатьох
авторів посідає так званий
«історичний детектив» – жанр,
що дозволяє відкрити
читачеві невідомі до цього
часу факти і
теорії та назавжди
причарувати його історичними
таємницями. Чіткого визначення цього жанру немає. Вважають, що власне
історичний детектив – це
історичний твір із
детективною інтригою; думки вчених
розходяться: одні вважають,
що історичним детективом можна
назвати твір, дія
якого відбувається в
минулому або в теперішньому досліджується
старовинний злочин. Інші
обов’язковою складовою
називають присутність історичних
осіб. Історичним детективом
нового покоління став
роман італійського вченого, історика
середньовічної літератури, критика
та есеїста, професора Болонського університету
Умберто Еко «Ім’я рози» (1980).
Роблячи екскурс в історію
української літератури, помічаємо, що жанр детективу на Україні важко пробивав
собі дорогу. Лише в 60-ті роки цей жанр дістав право "громадянства".
Шпигунська історія стала своєрідною романтичною втечею від канонів. Отже, як
бачимо, українська детективна література виникла, по суті, недавно.
Детектив занурює читача в атмосферу
страху та непевності, коли жах та смерть чигають просто за дверима: у сусідній
кімнаті готелю, на тому самому курорті, на вечірці, де всі були разом.
Зненацька трапляється щось, що розриває звичний стан речей: убивство,
можливість нового убивства. Трилер до кінця залишає нас у цій атмосфері жаху.
Детектив усе загладжує, викриває, роз’яснює. Наприкінці приходить хтось, хто
дізнався про все. І злочинців викрито, жах відступає, а ми можемо далі пити
свій коктейль у зручному шезлонгу. Детектив – таки ідеальний продукт для споживання.
Вашій
увазі новенькі цікавенькі детективи на полицях у бібліотеці-філіалі для
юнацтва! Рекомендуємо бути в курсі бестселерового детективного буму!
